430. В часи предавні

В часи предавні
Cидів й співав. (3p.)
В руках він арфу свою держав,
Співав сердечно і славив.
Співав про Бога, про сильного,
Нема на світі Йому подібного.
Співав про Бога, що є любов,
І вічно Він той самий буде.
Давидом звався
Божий співець. (Зр.)
Він ладив арфу, співав-співав
Про своє щастя й спасіння.
На небесах він співа тепер,
А я скитаюсь тут на землі.
Разом ми славим з ним Господа
За те, що Він – наш Спаситель.
З ним я співаю,
А як же ти? (Зр.)
«He маю арфи, – говориш ти, —
Співать не можу, як Давид».
Не маєш арфи – співай псалом,
Співать не можеш – молись за всіх;
Не можеш цього — доказуй всім,
Що Ісус є наш Спаситель.
Давид співає
Там в небесах. (Зр.)
А я щасливий тут на землі,
Що Ісус є наш Спаситель.
Коли ми станем перед Творцем,
І там з Давидом ми будем всі,
То урочисто співать будем,
Що Ісус – наш Спаситель.