457. Ha cвітанку чи пізньої ночі

Ha cвітанку чи пізньої ночі,
Де б тобі не прийшлося бувати
До Небес підіймай свої очі, –
Говорила мені моя мати.

Не забудь помолитися Богу,
Бо в молитві – надія та сила.
Стане легшою важка дорога.
Ти з молитвою будеш щасливий.

Ті слова мені в серце запали,
Навесні, мов добірні зернята,
І рясні їх дощі поливали,
Бо за мене молилася мати.

В ніжнім смутку твоїм голубинім
Океан доброти відчуваю.
Твоє слово, неначе перлина,
В синім небі, мов зіронька сяє.

Срібло скроні мої покриває,
Вже і сонце на захід схилилось,
Але слово її пам’ятаю:
– Сину мій, незабудь помолитись.

Обрати