465. O, яка то радість буде

O, яка то радість буде,
Нe можу сказати,
Коли Господь Своїх вірних
Буде забирати.

Усі гори, наче хори,
Будуть нам співати.
Садовина-деревина –
В долоні плескати.

Тоді розлука настане,
Якої не було,
Якої ніхто не бачив,
І вухо не чуло.

Рідні сестри будуть разом
На жорнах молоти.
Одну схоче Господь взяти,
А другу лишити.

Стане сестра, заридає
І заломить руки:
Рідну сестру Господь забрав,
Її ж лишив на муки.

Батько з сином будуть разом
На даху робити,
Сина схоче Господь взяти,
А батька лишити.

Син повірив в Слово Боже
І часто молився,
Батько за своє невірство
На горе лишився.

Мати й дочка будуть в полі,
Розлука настане.
Рідну матір візьме Господь,
А дочку залишить.

Дочка матір не любила,
Докоряла грізно.
Тоді схоче покаятись, –
Буде вже запізно.

Також невістка і свекруха
Будуть розлучатись,
Бо свекруху візьме Господь,
Невістку ж залишить.

І заплаче, заголосить
Невістка до Бога,
Бо свекрусі докоряла,
Не любила Бога.

Двоє будуть в однім ліжку
Тої ночі спати,
Христос прийде з ангелами
Церкву забирати.

І заплачуть, заридають
Жінки й чоловіки,
Бо їх Господь вже розлучить
На вічнії віки!

Як забере Господь вірних,
То многі заплачуть,
Бо вже більше своїх рідних
Повік не побачать.

Тому, друже, ти подумай,
Що робити маєш:
Чи лишитися на горе,
Чи гріха зречешся?

Обрати