547. Сад Гефсиманський

Сад Гефсиманський темрявою вкрився,
Мов перед бурею він занімів.
Слухав уважно, як хтось там молився,
Сльози кривавії лив.

Сад Гефсиманський впізнав свого Друга,
Люди ж впізнать не хотіли Його.
Дико кричали, ревіли навкруги,
Бога розп’яли свого.

О, схаменися, невірний народе,
Чорні заслони з очей своїх скинь,
Всі залиши свої смертні походи,
Кров проливати покинь.

Знай, що настане нежданна година,
Бог над землею відкриє Свій суд,
Праведних сльози на тебе полинуть,
Страшний спіткаєш осуд.