652. Небо!

Небо! Небо! О, синєє небо (небо)!
Небо, оспіване в віршах поетів,
Про тебе складено безліч сонетів:
Чистий, безмежний, блакитний простір
Вабить, хто в небо підносить свій зір.
А християнам небесна блакить
Збільшує віру сердець кожну мить;
Там наш Ісус, наш Спаситель і Бог
Приготував нам чудовий чертог.
Де вже немає ні смутку, ні горя,
Де нема сліз, де блаженная доля;
Вічно там сяє Христова краса,
Так туди лине безсмертна душа.
О, які любі оселі Твої,
В славному небі всі скарби мої!
Там мій Спаситель, Небесний Жених
Жде Свою Церкву – всіх любих Своїх.
Небо, відкрий свою правду невірним,
Хто у житті був гріхові покірним,
Хто тішив душу у скарбах земних —
Спадщини в небі не буде для них.
Сховану думку, затаєний гріх,
Небо відкриє для поглядів всіх;
Там непідкупний Суддя – Божий Син,
Звіт віддадуть Йому всі, як один.
Часом буваєш ти сховане в хмари,
Бачимо ми не тебе, а примари.
Але ми знаєм: відкриєшся знов,
Бо до всіх нас Бог являє любов.
Божий народе, чекаючим будь,
Скоро скінчиться земна твоя путь;
В небо Ісус тебе прийме з Отцем
І увінчає нетлінним вінцем.