657. Нива моя

Я в поле вийшов нa світанку,
Коли ще люд спокійно спав,
На самоті осіннім ранком
Своє минуле пригадав.
В полоні мрій мені здавалось
Я слухав старий передзвін.
Переді мною свідки встали –
Діла моїх прожитих днів.

Женці зібрати поспішали
Свій урожай, своє зерно,
А поруч смужечка лежала
Та шелестіла бур’яном.
Так боляче на серці стало,
Що мимоволі плакав я.
“О, Боже мій, – вуста шептали,
– Прости! – Це ж смужечка моя”.

Я вдячний Богові сердечно,
Що Він в кінці осінніх днів
Мої гріхи, мою безпечність
Безмірній милості простив.
Я буду ниву засівати
Зерном добірним, не пустим,
Щоб день великої відплати
Мене зненацька не настиг.

Обрати