709. Коли молюся я до Бога

Коли молюся я до Бога,
Молитва тиха, як зоря,
То голосна, коли тривога, —
Горить в мені і не згора.

Вона, як полум’я любові,
Холодну душу зігріва,
Зніма журбу, тамує болі,
Гріхом залишені бува.

Моя молитва – то не відчай
Перед сльозою самоти,
Вона мене у вічність кличе
Від справ земних і суєти.

Коли буваю я свавільний,
Чи просто гордий у житті, –
Вона, молитва, неодмінно
Не дасть зійти мені з путі.

Моя молитва в час осінній,
Коли на скронях сивина,
Жива надія на спасіння –
Одним-одна, одним-одна.

Нехай звучить вона недовго,
Всього два слова, і не більш,
Та все одно єднає з Богом,
Приносить мир душі моїй.