918. Надходить ніч, темніє неба край

Надходить ніч, темніє неба край,
Зостанься тут, мене Ти не лишай!
На світі сумно так самотньо жить,
Побудь зі мною в цю вечірню мить!

Минають швидко тут життєві дні,
Й нема в них втіхи, – смутки лиш одні,
Одна журба, та горе, та відчай…
Побудь! Мене самого не лишай!

В мою Ти душу, Господи, ввійди!
Живи у ній, надію в ній збуди!
Надхни її до справ Твоїх святих…
Побудь зі мною в хвилях цих сумних!

Не в громі й блиску в серце Ти зійди,
А з тихим вітром завітай туди!
Тривогу й сумнів віддали, розвій!
Побудь зі мною, Спасе любий мій!

Мене любив Ти, як малим я був;
Ріс i грішив я, a про те забув,
Що на хресті Ти ввесь мій гріх затер…
Моя Ти втіхо, не відходь тепер!

Твоя підпора кожного часу
Мені потрібна, як хреста несу;
О, поможи, і руку мені дай!
І в боротьбі мене не покидай!

Життя з Тобою легко перейду,
Переживу і горе, i біду;
Й зустріну смерть спокійно й радо я…
Будь при мені, надіє Ти моя!

Коли почну я в вічність перехід –
Освітлюй путь Ти в потойбічний світ,
Й веди мене, аж зникне тінь землі,
І будь зі мною в тій хвилевій млі.

Обрати