402. Як син марнотратний

Як син марнотратний,
Так і я нещасний
В тім світі блудив.
Душа все стогнала,
Сспокою не мала,
Бо гріх її томив.

Душа все стогнала,
Була в серці спрага,
Щоб спокій знайти.
Та мертві обряди
Не дали розради
Втомленій душі.

Шукав я повсюди,
Де казали люди
Спасіння собі.
Але світ лукавий,
Як той важкий камінь,
Все душу гнобив.

Втомлений душою,
Я чув за собою
Хтось кликав мене:
«Вернись блудний сину,
Ти йдеш до загину,
Я прийму тебе».

І я оглянувся
На той дивний поклик,
Хто кликав мене.
Нахресті прибитий,
І кров’ю облитий
Сказав до мене:

«Глянь на мої рани,
На лице криваве,
Звідки кров текла.
Ти – грішник, Я знаю.
Я в муках вмираю,
Щоб дати життя».

Від тої хвилини
Спасен я, щасливий,
Життя все віддав
Спасителю свому,
Цареві і Богу,
Повік Його став.

Обрати