415. Мама – мені слово це миле

Мама… Мені слово це миле,
Повне воно ласки й любві.
Мама… на руках нас носила
І нас зберігала в любві.

Мама… скільки ти пережила,
Мама… скільки горя знесла!
Нас ти берегла i любила,
Мама… найдорожча моя!

Мама… Хто так ніжно голубить?
Хто так сам не цінить себе?
Мама… Хто так ніжно ласкає?
Мама… так, тільки ти одна!

Ти нас до Христа приносила,
Ти нам помагала в біді.
В горі і в недолі плекала, –
Мама, хто подібний тобі?

Мама… Часто діти не люблять
Старість і турботу твою,
Ласку й доброту вони гублять,
Маму не жаліють свою.

Пізно, пізно буде при гробі
Плакать i скорбіти в душі.
Діти, вам коротка дорога.
Скоро прийде смерть і до вас.

Сій, друг, але жати прийдеться
Все, що насадила рука.
Маму ти шануй і побачиш
Щастя, коли горе в житті.