417. Минають дитячі роки

Минають дитячі роки,
Як мряка, коли сонце зійде.
І молодість також минула, –
Господь уже скоро прийде.

Мені так миленько велося,
Приємно мені так було жить.
Жаль мені те, що не можу
Я молодість ту завернуть.

Тепер то усе це змінилось.
Турботи так мучать мене.
Ах молодість ти дорогая,
Вернися ти ще до мене.

Та того вже бути не може,
Про теє і думать на варт,
Бо скоро прийде вже могила
І тіло покриє земля.

Бог долю назвав усім людям,
З землі вони й в землю підуть.
А дух їх, який є від Бога,
Куди ж він по смерті піде?

Коли б мені вічно тут жити
І смерті ніколи не знать,
Коли б молодим завжди бути,
І з Богом весь час проживать.