564. Весь в ранах

Весь в ранах при шляху
Я довго так лежав,
Томився, біль терпів
І плакав, і страждав.
І думав я в собі,
В тузі невисловимій:
О, де ж моя рідня,
Де близький, де любимий?
Багато мимо йшло,
Але не кожен з них
Бажав мене спасти
З болючих ран моїх.
Хтось наче вже й бажав, –
Його ж таємна сила
Марою марноти
Від мене в даль манила.
А іншого лякав
Вид ран i стогін мій;
Мене вже огортав
Смертельний буревій.
Уже вуста мої
Помітно завмирали,
В байдужливих очах
Вже сльози застигали.
Знайшовся лиш один,
Котрий не зміг пройти, —
Він сльози втер мені
Рукою доброти.
Хоч він мене не знав,
Та, сповнений любові,
Своїх старань доклав
До ран моїх і крові.
Обмив, перев’язав,
Вживаючи бальзам,
Привіз мене у дім,
І турбувався сам.
І голос я в душі
Почув неповторимий:
“Ось хто рідня тобі,
Хто близький, хто любимий.”