846. Ми всі тут тимчасові гості

Ми всі тут тимчасові гості,
І нам не рідна ця земля,
Нема тут нашого ні трошки,
Це все чуже, чуже, друззя.

Хоч ми живем тут і міркуєм,
Як би то наше воно все,
Собі побільше загрібаєм,
Щоб всім сказать: оце моє!

Нащо надармо суєтитись,
Мамоні серце віддавать,
І друг на друга нащо злитись?
Це все прийдеться залишать.

Учімся бути всім довольні,
Як є одежа i харчі,
І діти наші не голодні, –
Тому живім і не грішім.

Робити треба і трудитись,
Хоч ми і гості Тільки тут,
А серцем треба веселитись
І линуть в небо, до Отця.

Бо ми при виході із світу
Залишим все своє добро,
Не треба буде нам багатства, –
Собі не візьмем ми його.