Омріяні, безкраї береги

Омріяні, безкраї береги,
Прикрашені, у золоті дороги,
Це – незрівнянність дивної краси,
Де вже немає горя і тривоги!

Немає там скорбот й ночей без сну,
Немає тління, мороку і страху.
О Батьківщино, я до тебе йду!
І прагну до тебе і знову й знову лину!

Коли настане час, мене покличуть теж,
Тоді перемінюся я й миттєво
Полину в небеса, побачу ті краї,
Останній погляд я спрямую в небо!

Я погляд свій спрямую в небеса,
Бо там для мене вже готове місце,
Там злагода панує й тишина,
Ходитиму по золотій дорозі!

Я буду там захоплюватись всім,
Радіти, що закінчилась дорога:
Не пошкодую, що була вузька, –
Вона вела аж до небес порогу!

Вітчизно, ти прекрасна й неземна,
І з кожним кроком я до тебе ближче!
Омріяна і рідна сторона,
Мене ти вабиш знов здійнятись вище й вище!

Здійнятися від метушні гріха,
Здійнятися від бруду та неправди!
Прекрасна, рідна мила сторона, –
Про тебе пам’ятати буду завжди!