Коли дивлюся я в блакитне небо
Коли дивлюся я в блакитне небо
То хочеться просити у сльозах
Твори мене, Спасителю, для Себе,
Дай серце як блакитні небеса.
Коли пташок я бачу дружніх зграю
В польоті смілім ген у висоті
То прикро так що часто я літаю
Так близько до марнотної землі.
А часом зупинюсь я перед дубом,
Його не зломить буря ніяка
А я ні перед ворогом, ні з другом
Так часто, мій Ісусе, не така.
Коли маленьку бджілку помічаю
Вона летить і трудиться в полях
То перед Богом зразу замовкаю
Прошу прощення тут же в молитвах.
І бачила я в лебединій зграї
Лебідку обезсилену одну
То друзі свої крила підставляли
І підняли з собою в вишину
І вірність ця в мені все схилювала
Чи можу я любити вірно так
Коли у друга віра захиталась
Не кинути, а нести на плечах.
А навкруги цвіте земля красою
І хочеться щоб внутрішня краса
Краса душі була в мені такою ж
І серце як блакитні небеса.